солдат-студент солдат-студент
Герої

Андрій, псевдо «Червень». Командир 8-го батальйону Правого Сектора

Андрій, псевдо «Червень». Командир 8-го батальйону Правого Сектора. На війні з травня минулого року.
Родом з Західної України. В попередньому житті – ветеринарний лікар.

12650821_580823432084148_7223160876043098876_n

Про Майдан.

«В Майдан не вірив. Бачив тих лідерів, які вийшли на сцену, його очолили і почали вести людей під якимись гаслами. Для мене це було показником того, що знову все зійде нанівець.
Але мій молодший брат поїхав. Телефонував: «Андрію, приїжджай, подивись, тут вже люди інші зовсім, вони вже не зважають на гасла, до кінця будуть стояти. Їх гаслами вже в ту чи іншу сторону не заведеш. Вже самі продукують свої ідеї, гасла, бачення і за ними йдуть».
Приїхав, подивився, за декілька годин зрозумів, що ці люди звідси вже просто так не підуть. Коли взнав про Правий Сектор, який взяв відповідальність, сказав: «ми будемо боротися» — долучився до руху».

Про те, як долучився до військової справи.

«Коли Крим забрали і почались події на Сході – з побратимами поїхали воювати. Спочатку як волонтери, з бронежилетами, касками, допомагали хлопцям, згодом самі стали до лав.
Спочатку був простим бійцем 5-го батальйону. Потім, за наказом Яроша, було створено групу, яка дислокувалась під Маріуполем. Згодом група стала бойовою ротою, а тепер вже батальйоном. Несемо службу на ділянці фронту від Волновахи до Широкіного.
Хлопці — однодумці, по духу, за переконаннями. З ними цікаво. Йдемо за Ярошем, бачимо – є ще люди, з якими можна будувати нову країну».

Про Сашка Білого.

«Власне, моїм провідником до лав Правого Сектору був покійний Сашко Білий (Олександр Музичко). Не скажу, що був дуже близький з ним, але особисто моя думка про нього і моє переконання – надзвичайно енергетично потужний і патріотичний чоловік. По дитячому прямолінійний. Йшов напролом, як ведмідь, не було ніяких перепон на його шляху. Можливо це стало основою для його злого іміджу — всі пам’ятають як прокурорів тягав. Це не була показуха, такий він був насправді. Організатор — просто шалений. Спав поряд з нами, їв з одного казанка. Війна це його стихія, в військовій справі був надзвичайно успішним, був авторитетом. Був би гарним командиром батальйону. Для нас його загибель — це велика втрата».

Про Яроша.

«Дуже імпонує мені Дмитро Анатолійович, як організатор, хоробрий командир. Планує операцію, перший йде, веде за собою. Це надихає. Далекоглядний масштабний державницький чоловік».
Про сьогоднішній Правий Сектор та про так званий «розкол».
«Хлопці гарячі — вже сьогодні, зараз: «влада злочинна, служби злочинні, Міноборони, СБУ, міліція…»
Ярош запропонував своє бачення розвитку країни, трансформацію революційних подій які були, є зараз в майбутнє. І основною тезою було – сьогодні бунт, революція всередині країни – не на часі. Це може призвести до серйозних наслідків. Треба задуматись. Не можна виходити на майдани, палити шини не будучи впевненим — що далі, кого приводимо до влади, що в цій ситуації робитиме Росія – стоятиме чи піде? Війська готові їх стримувати? Хто командуватиме тими військами? Занадто серйозні виклики перед країною. Потрібно дуже відповідально все зважувати.
Тобто, сьогоднішня ситуація в Правому Секторі – це такий поступ вперед. Бойові батальйони, які були під керівництвом Яроша – з ним і залишилися, трансформувалися в Українську Добровольчу армію. Це широкий, масштабний рух, який передбачає консолідацію суспільства, особливо молоді в контексті оборони країни, широкого залучення громадських організацій, організацій з патріотичного виховання молоді: спортклубів, федерацій, тощо. До речі, однією із складових цього руху буде створення політичної партії».

Про наболіле.

«А те, що сьогоднішня влада робить колосальні прорахунки, в тому числі в кадровій політиці – то це очевидно. За злочини нікого не покарано, за прорахунки ніхто не несе відповідальності. Зміни в армії – загалом ніби і є, та надто багато генералів просто злочинно виконують свою роботу. А в умовах військового часу — заслуговують самого жорстокого покарання».

Трохи оптимізму.

«Система шкутильгає дуже-дуже. Розкрадання, слабка організація управління, логістичних процесів. Але в цій системі молоді хлопці – капітани, майори, підполковники, які вийшли з котлів, які тримають оборону, які на цій війні стали тими ким вони є – це майбутнє української армії. Відчуття офіцерської честі – в цих людях є. Тому з оптимізмом дивлюся на становлення нової української армії».

Про ризик відновлення наступу росіян.

«Таке можливо. При повномасштабному вторгненні російської військової машини навряд чи ми зможемо втримати і не посунутись ні кроку назад. Але такий рух вперед російської армії – це шлях до її кінця. Тому що далі їй доведеться захищати саму себе в захоплених містах. Зруйнованих, до речі».

Про ситуацію в зоні АТО.

«Війна ні на секунду не зупинялася, незважаючи на Мінські, чи якісь інші домовленості. Кожен день гинуть захисники. Хоч не завжди про них говорять офіційні речники. Просто змінилась тактика противника – працюють більше диверсійними групами. Росіян дуже багато, це вже відкрита інформація. Так зване «ополчення» з місцевих до сьогоднішнього дня вижило в невеликій кількості. Але ті хто вижив — пройшли тренувальні табори, вишколені, на хорошій зарплатні і є боєздатними підрозділами. Всі керівні посади, починаючи від командира роти – росіяни, або наші зрадники, які довели росіянам свою ефективність».

Про перспективу окупованих територій та їх мешканців.

«Земля наша, ми її будемо повертати. А люди – ну можливо розчиняться в країні, хоча я в це не дуже віро. Занадто вони зомбовані. Шансу їх швидкого повернення в життя країни я не бачу. Ні патріотизму щодо своєї землі, ні якоїсь самоідентифікації, ані здатності до спротиву варварським порядкам ЛНР-ДНР. Загалом вони погоджуються з тими правилами, які діють на захоплених територіях. Шкода, що серед них є люди – заручники, котрі не в змозі виїхати. Проте в більшості це просто людська маса».

Та про ситуацію на підконтрольних територіях.

«Розуміння жителів підконтрольних територій що Росія, ДНР, ЛНР це біда — приходить. Але в дуже багатьох випадках ці люди з радістю піднімуть російські прапорці і будуть чекати «руської весни». Ці настрої добряче підігрівається тим же Опозиційним блоком, місцевими князьками. Тому з ними також роботи – непочатий край».

І трішки про глобальні питання.

«Моє розуміння цієї війни – війна між Америкою і Росією до останнього українця. Відчуваю – ми сьогодні не є гравцями, які самі вирішують свою долю, долю своєї країни і своє майбутнє. Шкода… Хоча видно – Президент намагається здобути мир за будь яку ціну.
Ми повинні для себе зрозуміти – з цим ворогом не домовимося ніколи! Вони розуміють тільки мову сили. А Путін – це непрогнозована людина, з якою домовитися не вдасться нікому.
Виходячи з цього спрогнозувати завтрашній день важко. Готовим треба бути до самого гіршого. Змобілізуватися і зрозуміти – нам ніхто не допоможе. Ніякий американський Джон чи європейський солдат не приїде за нас воювати, захищати нашу землю. Допомагають санкціями – то й добре.
Мінські домовленості, за якими стоять Кучма, Медведчук, Шуфрич – ні до чого і ні про що. Я на це ставки не роблю ніякої. Хоч, як елемент якогось стримування, важелю, за відсутності на сьогоднішній день інших – напевно можна використовувати. Особисто я є прихильником більш радикальних дій».

Photo by Роман Николаев