солдат-студент солдат-студент
Конкурс поезії

Дарую тепло, щоб зігрітись

Автор: Янишин Марічка

Марічка Янишин, 20 років

ВНЗ: Національна музична академія ім. П.І.Чайковського

Про мене:

Дарую тепло, щоб зігрітись;

Мудра як Сократ, бо знаю тільки те, що нічого не знаю;

Вважаю, що поезія, як і фільми — не повинні бути на один раз.

 

 

***

Я — подушка

Для того, хто голову схилить,

Хто припаде журбою до моїх пір’їн.

Не рахую годин,

Не засуджую жодну з провин,

Теж сумую..

 

Говори,

Я прийму твою втрачену суть,

Хочеш — плач, вже не стану для тебе чужа.

Змокне наша душа,

Всесвіт мою і твою змішав,

І замовкнув..

 

Хай притулиться,

Той, хто втомився від сну,

Хто від нині захоче по-справжньому жити

В кого очі відкриті

Не дозволь нову зрячість згубити

Гордині.

 

Я готова,

Простити морозність чола,

Не прогнати з земного уявного раю.

На розбитому склі в спопелілій імлі,

Я щоденно на сповіді твої

Чекаю.

 

 

** *

Клубнямиклубнями дим.

Димом задумлені

В долі загублені

Дивними буднями

Йдемо й падемо між ним..

 

В двері, з дверей,

Коридорами довгими..

Далі, а далі куди? 

Піщані пустелі, потріскані стелі

Пустих переміщень плоди,

 

Поспіхи, посміхи..

Подивом споєним

Просто спинити б біг!

Повним-преповним пахучим подихом!

Співом повільних втіх..

 

 

** *

Груші замерзлі обняла пороша,

Їм до «кінця» лише вісім годин,

Зморшки глибокі,

Жадані й непрошені,

Вітер торкає до самих глибин.

 

Чорні мурашки.

Так тихо по тілу..

Груші тремтять від міцної зими.

Сниться їм човен на березі Нілу,

Радше в майбутньому стануть людьми.

 

Груші зникають..

Рідняться з землею

Барвою плавленого свинця.

Мабуть, щоб істинно переродитись,

Треба віддати себе до кінця.

 

 

***

17.30

Темно-синій потяг.

І ви чужі. Плацкартні, бокові.

Пізнали тихий підсвідомий потяг

Мурашок-душ. Одна одній нові.

 

Поля багряні

В макових спіралях.

Дешевий чай приносить провідник.

У завіконних сонця пасторалях

Останній подих розчинився, зник.

 

Хати на схилах.

Сутінок парує.

Червневий вечір гойдає слова.

Високу філософію дарує

Режим ігнорування сну — сова.

 

В дорозі довго,

Глибоко в розмові.

До сліз відвертий твій нічний сусід.

Так випадково й водночас по змові,

Психологи втрачають свій дохід.

 

 

***

Ми обов’язково ще зустрінемось,

Бо людина без людини — прах.

Дріб’язкова втомлена невтіленість,

Пташка, на роздягнутих гілках.

 

Що в житті терпкіше, важливіше,

Ніж збирати зустрічі у дзбан..

Як коштовні намистини вішати

На нитки земних меридіан.

 

У місцях спланованих перетинів,

Здійснений небесний заповіт.

Зустрічі любов’ю переплетені,

Бо людина для людини — світ.

 

Подаруй мені хвилин живих пакунок,

День, в якому жар твій не погас.

Мій дорожчим буде подарунок

Руку..й серце віддаю за час.

 

 

***

Віолончель..

У ній зажмурені коти до струн почухують хвости..

А де спиш ти?

У чайнику..

Кипить кавове молоко, купатись в ньому глибоко,

А пити солодко..

Не стримуюсь..

Від найтепліших частувань, від неприхованих бажань,

Зі мною стань..

Зажмуреним.

Нам було видно із вікон, як пролітав блакитний слон..

Чи то був сон?

Цукрований..

Якби ж усе здійснилося, те що в світах згубилося,

Наснилося..

Віолончель..

У ній зажмурені коти до струн почухують хвости..

А де спиш ти?( і так до безкінечності)

Автор: Янишин Марічка