солдат-студент солдат-студент
Конкурс поезії

Епоха змін. Епоха нововведень.

Автор: Смолянська Альбіна

Кузів (Смолянська) Альбіна Євгеніївна

Народилася 18 липня 1990 року в м. Івано-Франківську, де і проживаю наразі. За освітою – психолог, закінчила магістратуру Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника.

Почала писати вірші ще у 2006 році, вперше мої поезії побачили світ у різноманітних періодичних виданнях, вже починаючи з 2008 року. Власної збірки ще не видала, хоча якраз зараз працюю над цим. Проте вже маю певний досвід у публікації власних віршів у спільних з іншими авторами збірках, а саме: збірка «За межею означень» (2009 р.), альманах «Мить у кишені» (2013 р.), збірка революційної поезії «Говорить Майдан» (2014 р.), двомовна збірка (російсько-українська поезія) «Поэзия земной души. Поетичность Украины» (2014 р.), збірка «Різдвяний карнавал поезій» (2014 р.), збірка патріотичної поезії «Герої не вмирають» (2015 р.). У всіх перелічених збірках публікувалася під дівочим прізвищем – Смолянська Альбіна.

Натхненна, закохана у життя поетеса.

 

 

«Обніміться, брати мої…»

 

Епоха змін. Епоха нововведень.

Епоха безпринципності людей.

Що кожен з нас вкладає у молебень

В хрестового походу апогей?

 

З якими перспективами на завтра

Щовечора відходимо до сну?

Відкрийте очі. Не країна – ватра,

Обрамлена в багряне паспарту.

 

Червоно-чорний взір на вишиванці.

Червоний – кров, а чорний – то журба.

А чия кров? Чи вільні ми, чи бранці,

Ми ж боремось до скону, до сповна.

 

А чиє в тебе прізвище? Російське?

А чи не польський в тебе родовід?

Походження у нас усіх братерське,

Козацький рід іде на перевід.

 

Це ж ваші діти, люди, схаменіться!

Це ж ваша кров, то рідне, то святе!

Брати мої, прошу вас, обніміться,

Одна земля і серце в нас одне.

21.05.2015 р.

 

 

 

 

«Борися, Україно, ще борись!»

 

І знову сонце запалило схід.

Дарунок долі і можливість жити.

Сьогодні ми піднялися в похід,

Щоб нашу Україну боронити.

 

Дивись на сонце, поки ти живеш,

Дивись на небо, там немає крові.

Бо це вже лиш протестом не назвеш,

Бо це війна, бо люди прагнуть волі.

 

Бо ми сьогодні піднялись з колін,

І кожен день готові ми до бою.

Нехай війна призводить до руїн,

Нехай цей сніг замішаний із кров’ю.

 

Борися, Україно, ще борись!

Це судний час «хрестового» походу.

Ми вийшли на Майдан і поклялись:

«За честь, за славу нашого народу!»

04.02.2014 р.

 

 

 

«Мені сьогодні снилася війна»

 

Мені сьогодні снилася війна,

Нещадна, безконтрольна і стихійна.

Садок вишневий спалений до тла,

Навік затихла пісня солов’їна.

 

Чиясь бабуся плаче під вікном,

Її хатинка – це уже руїна.

Куди їй йти зажуреним селом?

Зосталася одна тепер, без сина.

 

Так гірко плаче. У руках листи,

Залиті материнськими сльоза́ми.

«Я скоро буду, матінко, прости…

Якщо не поховають між полями.

 

Ти там за мене діток пригорни,

Ти їм скажи, що татко їх так любить…»

Нема села. Лише гудуть вітри.

Нема дітей. Ніхто не приголубить.

 

А десь так близько постріли нові́

Ще сотні душ візьмуть собі до раю.

Отямтесь, люди! Ви в своїй крові́!

Своїх братів не бийте, я благаю!

 

…Прокинулась в холодному поту́.

За що людей калічити, навіщо?

Храни країну, Боже, я прошу́…

І помолю́ся, що цей сон – не віщий.

23.05.2014 р.

 

 

 

«Тримайся, батьку…»

Тримайся, батьку. Ангела свого
Тобі відправлю. Хай тебе рятує.
І мій цілунок на твоє чоло
Він передасть. Нехай собі чатує.

І день і ніч. В хвилини ці важкі
Нехай тебе у крила загортає.
Я б прокляла усіх, хто в цій війні
Лише про себе думає та дбає.

Я б засудила всіх, хто ці життя
Й свою країну продає за гроші.
Не маю права. Бог для них суддя.
У них є час для молитов і прощі.

Тримайся, рідний. Вся твоя сім’я
Перед тобою ангелами стане.
Крильми закриє. Це свята стіна,
За нею жодна куля не дістане. 

І перед нею впадуть вороги,
Ті, хто себе на цій війні продали.
Ми молимось за тебе, потерпи.
Ми ангелів своїх тобі віддали.
30.10.2014 р.

 

 

 

«Хто зна, що буде…»

 

Хто зна, що буде. Неспокійний світ.

І постріли лунають звідусюди.

Кружляє знов над нами вертоліт,

А в ньому (і від нього) гинуть люди.

 

Криваві будні. Душі кам’яні.

Хтось на роботу, а комусь на груди

Вдягнуть жилети (ті, непробивні).

Мов у тумані. Постріли і люди.

 

Там гинуть люди. Сотні, тисячі.

Кістками й кров’ю встелюють дорогу

Для наших діток. Скоро першачки

Підуть до школи. Батько – на підмогу.

 

Туди, де віра з’єднує серця.

У церкві так не моляться до Бога.

Чи є молитва, може, більш свята,

Ніж у солдата прямо перед боєм?

 

Почуй їх, Боже. Вислухай, прошу.

Хто зна, як буде. Холодом по венах

Дитячі сльози. Губи прокушу,

Лиш не заплачу. Боляче шалено.

 

Душа ридає. Очі вже сухі.

Коли вже врешті небо чисте буде?

Летіть до Бога, ангели святі,

А землю уже вкотре вкриють люди.

26.08.2014 р.

 

 

 

«Я миру попрошу…»

 

Мій Новий рік, даруй мені щедрот!

Та ні, не грошей, не прошу багатства.

Прошу, щоб об’єднався мій народ

У ці часи людського марнотратства.

 

Прошу, щоб ми платили не людьми,

А тими вже триклятими грошима.

Прошу, мій Новий рік, усіх прости.

Поглянь в вікно: зажурена дитина.

 

Заплакане, збідоване дитя,

Байдужі їй гірлянди й мандарини.

Вона не Миколая жде – отця,

А він там захищає Батьківщину.

 

А він десь там, в окопах і вогні

Щовечора цілує фото доні.

Він там за неї молиться вночі,

Вона ж ховає сльози у долоні.

 

Зарано ще доросле вже дитя.

Знедолена і зовсім сива мати.

Поглянь на них, не забирай життя,

Дозволь їм лиш родину об’єднати!

 

Дозволь нам погасити цю війну,

І всіх живих відправити додому!

Вже досить ми наїлись полину,

Вже аж серця позводило в оскому.

 

Мій Новий рік, я миру попрошу,

Хай кожна мати розцілує сина.

Гартована на лінії вогню,

Хай врешті-решт воскресне Україна!

31.12.2014 р. 

 

 

 

«Я на тебе чекатиму…»

 

Я на тебе чекатиму тут…

Наше місто, тінисті алеї,

Наче древніх віків мавзолеї,

Наші кроки тепер бережуть.

 

Наші запахи, тіні, сліди

Залишили відбитки незримі,

Щоб, коли ти приїдеш, за ними

Ти зумів мене знову знайти.

 

Бо я вірю, що вкотре зведе

Наші долі це небо – Єдине.

А цей вірш моїм голосом лине,

І тебе навіть там обійме.

 

І ця відстань тебе не вкраде,

Бо я вірю, що вічне між нами.

В день, коли відцвітають каштани,

Починаю чекати тебе…

12.05.2015 р.

Автор: Смолянська Альбіна