солдат-студент солдат-студент
Конкурс поезії

Горить пекельним полум’ям душа

Автор: Недря Леся

Недря Леся Францівна, 1991р.н.,  с. Гарячківка

Пропоную Вашій увазі свою поезію про життя…

Я б дуже хотіла почути ваші відгуки про мою поезію…просто не часто ділюся нею з іншими — боюсь критики, адже  іде від душі.

 

 

 

                          ***
Брате, не мовчи, поговори зі мною.

Чому лежиш у землянім яру?

Вставай! І знову ринемось до бою,

За Батьківщину й волю дорогу!

 

Та ж подивись що діється навколо:

У пеклі вариться земля,

Виконує своє криваве соло

Жорстока смерть — противниця життя.

 

 Чому лежиш? Невже тобі байдуже?

Невже не чуєш плачу матерів?

Вставай! Прошу, мій любий друже,

Додому їм повернемо синів.

 

Мовчить мій брат і не почує вже нікого,

Лиш погляд мертвий у блакитну даль

Вдивляється у пошуку життя нового,

Бо на землі ми втратили нажаль.

 

 

              ***

Горить пекельним полум’ям душа

І в танці горя закрутились,

Криваві сльози, плач і німота,

А що сказати, як немає сили?

 

Та й хто почує простий люд,

Його нестримані благання,

І не лякає «вищих» божий суд ,

Вони не чують матерів ридання.

 

О сонце, зорі, місяцю ясний!

Ми на колінах Вас благаємо,

Ви діточок додому поверніть живих,

На них усі давно чекаємо.

 

 


***

Каяття нам всім немає

Ми зцуралися життя.

Чорна Дама нас здолає,

Забере у небуття.

 

І прощення в Бога просим

Та вже пізно, залишіть

Ми гріховну душу носим

І до прірви лише мить…

 

Ну і все, уже зірвались,

А чи довго нам  летіть?

Лише зорі обізвались:

«Не хвилюйтесь тихо спіть…»

 

 

 

***

Посохло навкруг,

Погнило усе.

В людськім забутті

Лише неживе.

 

І вітер свистить

Та снігом мете,

А ворон кричить

Життя пропаде.

 

Не вмієм ми всі

Його берегти,

Ім’я «вигнанці»

Нам вічно нести.

 

 

 

***

Зупинись, не стріляй, там дитина!

Чи не чуєш, ти ірод мене?

Називаєш себе надлюдина?

А життя і твоє промине.

 

Зброю в руки, ножі по карманах —

І з пустою метою у бій.

Кров і сльози злились в океанах,

Що аж страшно, о Боже, ти мій!

 

Чорний хрест на пів шапки маячить,

Ти таврований негідь війни —

Більше щастя тебе не побачить

І до слави тобі не дійти…

 

 

***

Небо…Сонце…Як прекрасно

Земля…Природа…Божий світ

Людина…Вбивця …Як це страшно

Руйнує все, лиша кривавий слід…

 

 

* * *

О, трояндо, чому ти зацвіла,

Серед сильних морозів снігів

Серед саду посохлого гілля,

У безодні людської душі?

 

І ніхто захистити не зможе,

Не зігріє в холодній пітьмі,

Лише вітер, неначе рукою,

Пригортає тебе до землі.

 

Я дивлюся на тебе крізь сльози,

І надію плекаю в собі,

Що ти зможеш здолати негоду

У безодні людської душі.

Автор: Недря Леся