солдат-студент солдат-студент
Любов і війна

Напевне, дурень

Автор: Світлана Привалова

Ярик повільно запалив цигарку, покинувши усі земні справи. Йому поспішати було нікуди. Він помер.

 

Колись він якщо і думав про смерть, то це була інша цифра, ніж сорок три. 30 – красиво, 37 – цифра рокова. 43 – взагалі нічого особливого. З одного боку – мало, з іншого – ні. Дивлячись із ким порівнювати. А Ярик порівнянь не любив. Він був сам по собі величина. Йому так здавалось.

 

Спочатку він зосереджено дивився на потерті носки своїх топ-сайдерів. Вони були збиті не дорогами, а часом. Ярослав ходити пішки не любив. Його максимум – це супермаркет біля дому у вихідний день. А так він віддавав перевагу автівці. Але туфлі вже мали восьмирічну історію. До речей і аксесуарів він прив’язувався надійно. До людей – ні.

 

Часу там, де він застряг, тепер не було. Була лише картина перед очима. Повна картина: у нього, як результат, три шлюби, двоє дітей та купа романів на тиждень. І жодної по-справжньої коханої жінки.

Він затягнувся глибоко і легко усміхнувся, сказавши на видиху: «Усі дурепи!».

 

Перша Таня його підкорила своїм холодним поглядом та гострослів’ям. Вона була звичною кар’єристкою, яких багато зараз у пабах Києва щоп’ятниці.

– А вам сумно! – так почав Ярик їхнє знайоство.

– Головне, що вам весело! – відчеканила вона.

– Вже ні! Хочете в кіно? – Ярик зацікавився.

– Комедія – не мій жанр. Не хочу.

– Але підете. Я вам вибору не даю.

 

Це потім Ярик зрозуміє, що відтанути на тепле ставлення до нього Тетяна не могла. Вона пам’ятала двадцять п’ять годин на добу про роботу. І все.

У них народилось двоє дітей, і Ярослав пішов. Він не міг її терпіти. Тому що з розмови у першу зустріч так за дев’ять років нічого суттєво не змінилось.

– Тато, а чому ти з нами більше не живеш? – цікавилась по телефону старша Лєра.

– Ну, це питання складне. Я просто хочу жити один. Але люблю я тебе так само.

Потім розмова закінчувалась і Ярослав був цілком щасливим.

 

Два наступних шлюби трапились достатньо ситуативно. Маша була веселою, їй хотілось подорожувати і бути в статусі. От Ярослав і не противився. Але Машині розваги йому швидко набридли. Три місяці тривалості і він одного вечора не повернувся додому, а пішов ночувати в іншу квартиру.

Жєня була молодою. Їй виповнилось на момент РАГСу дев’ятнадцять, Ярославу – сорок. Її друзі могли би бути його дітьми. Але відчув це Ярик лише через місяць подружнього життя. Теж пішов мовчки.

 

– Тільки не кажіть, що вам суцільно не щастило, — жіночий голос перервав його думки.

Ярослав повернувся. Поруч з ним палила дівчина. Вона уважно зміряла Ярослава поглядом.

– Ні, не щастило, — він здивовано вдивлявся в нову знайому.

– А, як на мене, ви – дурень. Ваші три дружини вас кохали. Тетяна проплакала півроку в подушку. Вона жодного разу не назвала вас так, як ви на це заслуговували. Маша вас кохала. Більше, звичайно, як свою розвагу. Але кохала. А Жєні ви взагалі зіпсували молодість.

– А ви…

– А я – відділ якості та статистики. Ви у мене проходите під номером 007. Бонд, — дівчина посміхнулась.

– От якби я зустрів вас там… — почав Ярослав.

 

– Якби ви мене зустріли там, то були б скалічені… мене тут лишили на виправні роботи переконуватися, що треба цінувати тих, хто поруч. Дивитись як плачуть чужі дружини, роблять дурниці від непорозумінь пари, і страждають, страждають, страждають. Якщо чесно, за цим важко спостерігати, — дівчина підморгнула Ярославу.

Вона закінчила палити ментол і уважно подивилась на свої лофери, теж збиті часом.

– Скажіть, мої крутіші. Хоч і придбані на одному з вами ярмарку марнославства, — сказала і швидко покрокувала у бік вічності.

Ярослав дивився їй услід і посміхався.

«Напевне, дурень, — думав він. – Але одружився б ще раз!»

Автор: Світлана Привалова