солдат-студент солдат-студент
Любов і війна

Твоя Ксю…

Автор: Наталія Косякова

– Та ну його до біса!

Уже втретє за цей вечір вона розлючено жбурнула підручник об стіну. Кляте «ЗНО» вже за кілька місяців, а Оксанина підготовка триває, м’яко кажучи, непродуктивно. «Ні, мені ніколи цього не вивчити», — розгублено подумала вона. Пролунав несподіваний дзвінок у двері.

28

– Доць, ти когось чекаєш? – запитала мама з кухні.

– Ні, мені не до гостей! – здавалося, нерви вже на межі від розумового виснаження.

– Ти все одно відчини, а то в мене руки в зайняті!

Неохоче Оксана попленталася до дверей і глянула у вічко: «О Боже, знову він! Та скільки можна?!»

По той бік дверей стояв гарний юнак досить високого зросту,  з виразними зеленими очима і невеличким кублом рудого волосся на голові. Оксану завжди бісило його руде волосся, ще відтоді, як познайомилися в п’ятому класі. Він закохався в неї з першого погляду, а вона була байдужою. Усі ці роки він ходив за нею хвостиком, дарував подарунки, намагався бути потрібним, але все марно, холодне серце дівчини так і лишалося незворушним. Її тільки виводила із себе його нав’язливість. Нарешті відчинила двері.

4zl4iRScW1E

– О, Ксю, я вже думав, що ти не відчиниш. Як справи? – почав юнак розгублено.

– Саш, тисячу разів тебе просила не називати мене «Ксю»! Норм справи, у тебе щось термінове, а то я трохи зайнята?

– Так-так, я на хвилинку. Ось, черкни, будь ласка, кілька слів на звороті, — він простягнув їй невелике фото кількарічної давності, на якому була зображена вся їх дворова компанія. З іншого боку майже все місце було зайняте незрозумілою писаниною.

– Ну, і яка дурниця тобі спала на думку цього разу? – запитала вона після кількасекундного остовпіння.

– Я від’їжджаю на Донбас, записався добровольцем у полк «Азов». Хочу, щоб згадка про всіх моїх близьких лишилася зі мною.

– Ну ок, — вона різко зачинила двері перед його носом, і, повернувшись за кілька хвилин з фото, додала: — На. Ні пуху, ні пера!

Так, вона не сприйняла його слова всерйоз. Тієї миті вона й гадки не мала, що цей юнак, який все дитинство був у неї «на підхваті», раптом покине її, та ще й подасться на війну. «Чергова вистава змученого Ромео», — зібравшись із силами, вона знову сіла за книги.

devushka-veter-odinochestvo

Минуло три місяці, за які Оксана встигла не лише таки підготуватися до ЗНО і скласти його, а й закохатися по вуха у місцевого хулігана і розлучитися з ним. Уперше за цей час вона згадала про Сашка. Вона завжди телефонувала йому, коли почувалася погано, а він прибігав і втішав її, зарюмсану, у себе на плечі.

– Алло, Саш, привіт. Мені так погано, можна я до тебе зайду? – схвильованим голосом промовила Оксана.

– Ксю, ой, тобто, Оксано, це неможливо, я ж не вдома, щось сталося? – у слухавці вона почула страшенний гуркіт.

– А де це ти?

– Як де? У Слов’янську. Ой, вибач, я потім передзвоню, знову стріляють! Ти тільки не плач, все буде добре!… – зв’язок обірвався.

ce265ca0b8ebee08fc9c8a90fc871f12

Її накрила хвиля несамовитого жаху, а телефон випав із тремтячих рук. Здавалося, земля виходить з-під ніг. «Як у Слов’янську? Там же зараз війна! Чому він це зробив? Навіть не попрощався!» — і тут Оксана згадала той вечір. Це не було виставою. Він таки пішов на фронт. Він приходив попрощатися, а вона… прогнала його геть.

Відтоді дівчина щодня дивилася новини, відслідковувала всі події в АТО: хто вбитий, кого поранили. Почала йому телефонувати. Серце замирало в очікуванні відповіді, а коли нестерпні гудки переривалися жаданим «Алло!», душа падала в п’яти. Вона не розуміла, чому хвилюється за його життя, чому тепер годинами ладна вислуховувати про запчастини танка або приколи його бойових побратимів. Важливо було тільки одне: він живий і з ним усе добре.

x_4a3c1e60

Минуло ще три місяці. У його бригади ротація, на вокзалі зібралася сила-силенна галасливого натовпу, всюди незрозумілі крики, метушня, море квітів і сліз. Серед стурбованих мам, дружин і доньок на платформі стоїть Оксана і заламує руки від нестерпного хвилювання. І ось, нарешті, довгоочікуваний поїзд. Один за одним із вагону виходять військові. Вона очима шукає серед них Сашка і не знаходить. Серце почало шалено калатати в грудях від божевільних думок і несамовитого страху.

– Оксано!

Дівчина різко обернулася. Так, це його голос, але не його обличчя. За кілька метрів від неї у натовпі стояв дорослий кремезний чоловік з помарнілим обличчям і втомленим, але радісним поглядом. Тільки руда чуприна нагадувала у ньому попереднього жвавого юнака.

XLk_1zeWSPw

 

Оксана не пам’ятала, як продерлася крізь галасливий натовп і кинулася Сашкові в обійми. Вона обвила руками його міцну шию і заплакала.

– Чому ти це зробив? Ти ж міг вступити в інститут, тебе б не призвали воювати! – підняла вона на нього червоні від сліз очі.

– Я хотів довести, що ти помилялася і я вартий тебе.

– Дурний! Я тут шаленіла від хвилювання весь цей час!– вона заколотила кулаками по його грудях.

– Заспокойся, Оксано, — сяюча посмішка з’явилася на його обличчі. — Уже все добре, я тут, поряд з тобою.

– Ну яка я тобі Оксана, дурнику? Я ж твоя Ксю…

PIuYryIqe5k

 

Автор: Наталія Косякова