солдат-студент солдат-студент
Любов і війна

Твої зелені очі…

Автор: Вікторія Сергеєва

На вокзалі знову холодно, темно і порожньо, тільки десь блукають поодинокі відблиски потягів. У той день, здавалось, все життя втратило свій сенс. Оксана тільки споглядала на годинник, рахуючи такі нестерпні хвилини очікування…

поезд

Збентежений стан дівчини перервало протяжне «ту-ту» і наближення довгоочікуваного поїзда. Серце немов виривалось з грудей… Дівчина в мить зірвалась з місця, і, втираючи сльози, побігла зустрічати своє щастя. Так, то її коханий Андрій, за якого щоночі благала Всевишнього, вийшов із вагону і щосили обійняв свою тендітну, маленьку принцесу. Йому тоді було всього лише двадцять три, хоча виглядав уже, як досить зрілий чоловік. Від минулого Андрія залишились тільки зелені, бездонні очі, обличчя заросло бородою, а під очима залягли темні тіні.

do_molodi16

Вони познайомились ще під час першого штурму, на Майдані. Оксана тоді приїхала як волонтер, бо своє покликання вбачала саме в цій справі. Там, де безперестанку розкидались «коктейлі Молотова», в черговому бою, по інший бік барикад вона побачила симпатичного, мужнього хлопця і вже у перші хвилини закохалась до нестями. Тоді вони тільки обмінялись поглядами але цього вистачило, щоб далі шукати зустрічей. Минали дні запеклої боротьби, палало не тільки все навкруги, серце немов задихалось від жару. Нарешті вони знову зустрілись, проте на цей раз їхня зустріч закінчилась пропозицією жити разом. Все так і сталось. Обоє тоді почували себе найщасливішими людьми, наче більше нічого й не треба.  

2facebook

В один із днів протистояння дівчину зачепило осколками, за що потрапила у лікарню. Коханий ні на хвилину не залишав Оксану, постійно приходив відвідати. Вона просто тонула в тих зелених, таких до болю рідних очах, в яких, здається, знайшла прихисток і розраду.  Уранці, в день виписки, Оксана ніби щось передчувала. Переживання виправдались через декілька хвилин. Андрій, зайшовши з величезним букетом квітів, здивував ще більше омріяними словами «будь моєю назавжди». Закохані зіграли невеличке весілля, куди буди запрошені найближчі родичі та друзі.

12ffb86b31b6ccbe589c95267b082357

Згодом хлопця відправили на Схід. В своєму невеличкому містечку дівчина організувала збір гуманітарної допомоги, яку щодня відправляють в зону бойових дій. Щаслива, бо відчуває, що може бути тією опорою і підтримкою для свого найріднішого, коханого Андрія, чути в телефонних розмовах «дякую за те, що ти є», хоч їх розділяють сотні кілометрів. Щодня прокидається і вірить, що її зелені очі зовсім скоро знову будуть поруч.

Бережіть своє щастя, боріться до останнього, адже як каже відомий вислів «Де є любов, там є життя», і ніяка війна не стане перешкодою для цього.

gAPTvazpPgA

Автор: Вікторія Сергеєва