солдат-студент солдат-студент
Конкурс поезії

Відпустіть! Чому ви спіймали мене?

Автор: Пряха Світлана

Мене звати Пряха Світлана, народилася я  17 жовтня 2000р. в с.Руське Поле. Мені 15 років,  навчаюся у Руськополівській ЗОШ І-ІІІ ступенів.  Перший вірш я написала ще маленькою дівчинкою, на той час мені було близько 8 років. Люблю читати вірші, тому що більшість їх написана після того як автор пережив якісь події або здійснив якусь помилку у житті, тому деякі вірші стають уроком і змушують задуматися.

 
 
 
 
***
Відпустіть! Чому ви спіймали мене?
Відпупустіть, просто залиште мене.
Я як птах,я свободу люблю.
І цілью життя є те що хочу!
За статок хтось подумав зразу.
А я скажу, що річ не про цю «заразу».
Річ йде про те, щоб рідні щасливі були
І діти здоровими росли.
Щоб голод в країнах небував
І в цілому, щоб про нього ніхто не знав.
Є люди багаті, є бідні.
А є такі люди — гідні.
Гідні пошани хоча б за те
Що у біді незалишать тебе.
Ті люди сіють добро
І в два рази їм повернеться воно.
Добро — це все на світі.
А добре серце, повите у цвіті.
Воно цвіте цвітом добра
І дуже добре коли так.
Небійтеся подати руку тим, хто впав
Колиж на ноги ти добре став.
Бо життя таке,що підштовхне
І тоді ви згадаєте мене.
 
 
 
 
***
Що говорити, коли більшість вже сказана.
Що говорити, коли доброту сприймають як ваду,
а нахабству надають перевагу.
Як спійманий птах, так і спіймані мрії 
Їх не відпускають а просто убивають.
Цінують лиш гроші, а честь не потрібна 
«вона начебто грошей негідна».
Все навкруги набуває сірий відтінок
Небачать, як гарно цвіте барвінок
як гарно навколо,як затішно вдома…
Життя то минає й залишає одне 
Те що ми робимо, і як живеме.
Хтось нас судитиме хтось може й ні.
На думку оточуючих байдуже мені.
Не хочу жити сірими днями,
Хочу насолоджуватись життєвими дарами.
 
 
 
 
Я любив тебе мамо
Для тебе Україно
відкрив я серце!
Ти пробач мені матінко
за те, що ти сама,
що твого сина забрала війна.
Я боровся за Україну,
за державу свою.
І не думав, що помру я,
що героєм стану.
Я любив тебе мамо
так як і Україну свою!
І тепер вдомовині в землі я лежу.
Я похований в материнській землі,
і тут добре мені.
Я небачив досі чужих країн
і моєю мрією, був тільки мир!
Я любив тебе мамо, і Україну любив!
Я любив тебе мамо,
тому я й боровся за мир…
Мамо! Тепер я точно вже знаю,
що через деякий час, настане він.
І спокійно вже ляжуть
ті померлі солдати, заспокоються їхні душі…
 
 
 
 
Країна мрії
Давай поїдемо туди,
де країна моїх мрій.
Давай поїдемо туди,
де я буду як «свій».

Давай туди, де сонце
падає в океан бездонний.
Давай туди,де мене
приласкають і зігріють,хоч би я й бездомний
.
Давай у країну моїх мрій,
де усі щасливі.
Давай у країну моїх мрій,
туди де багатство, не найцінніше у світі.

 
 
 
 
***
Продали всі свою честь —
купили славу.
За гроші купують 
некупиме віками.
Скільки грошей  мають,
в хату вкладають.
Совісті не мають,
бідних обкрадають.
І вкладають свої статки
в майнові достатки.
Забули про Бога,забули про честь
Навіщо ж їм це,
коли ж куплена слава.
Коли ж втратять все — згадають про Бога,
та вдячності не буде ні слова.
Вони будуть кричати, вони будуть сваритись,
і Бога у всьому винити.
А можливо один
розумний знайдеться.
Що на коліна впаде,
прощення у Бога попросить,
і для бідних знайде -«втрачені гроші»
 
 
 
 
Поверніть мені ту Україну
Прошу, поверніть мені ту Україну,
Де батьки із синами,разом гуляли.
Молю, поверніть мені ту Україну
Де Шевченкові твори читали
не бачучи в них віщі рядки!
Прошу, поверніть мені ту Україну,
Де Росію не проклинали.
Молю, поверніть мені ту Україну,
Де соборні землі були!
Прошу, поверніть мені ту Україну,
Де усмішка і радість на Сході лунали!
Молю, поверніть мені ту Україну
де москалів від нас не відрізняли.
Прошу, поверніть мені ту Україну,
Де матері про сльози не знали!
Де парубки з дівчатами просто гуляли!
Молю, поверніть мені ту Україну,
де на кордоні ласкаво вітали.
Прошу, поверніть мені ту Україну,
Де просто з братами за стіл сідали!
 
 
 
***
Як важко нам вдається забути тих,
що в душу не раз плювали.
Як важко забути тих,
з ким хотілось про все забувати.
Ми надіємось часто, що людина не з лихих
Та серце, наче посуд розбивається у поріг…
 
 
 
 
***
А знаєте,що я люблю?
А я люблю дивитись,
як хоче мале дитя
малювати навчитись.
І зовсім неважливо це знати,
головне душу мати!

Вона неначе очі,
які бачать те,що інший не бачить.
Вона відкриє те,
що інший за життя не знайде.
Вона для художника -все.

У кожного свій талант є,
й ненарікайте,бо кожному він даний,
та хтось вважає,що він не придатний.
Учіться,шукайте,пізнавайте себе
і знайте у кожного талант є!
А художник світ зображає,
й не важливо,хто й як про це розмовляє.

Автор: Пряха Світлана