солдат-студент солдат-студент
Тренд і уїк-енд

Вісім мільйонів українців забрала Друга світова війна

Автор: Марта ГАВРИШКО, Оксана ХУДОЯР

625014_2_w_1000 625014_1_w_570

— Війна — це не кількість нагород, це кількість могил. Сотні тисяч загиблих у Другу світову не поховані дотепер. А війна закінчується тоді, коли ставлять хрест на могилі останнього бійця, — каже 43-річний Вахтанг Кіпіані, головний редактор інтернет-видання «Історична правда».

Протягом 1939–1945 років, коли тривала Друга світова війна, через Червону армію пройшло не менш як 6 млн українців. Вони отримали близько 2,5 млн орденів і медалей. Кожен п’ятий із 11,5 тис. удостоєних тоді звання Героя Радянського Союзу — українець. Це 2069 людей. Зі 115 двічі Героїв Радянського Союзу — 35 українців або вихідців з України. Серед трьох Героїв Радянського Союзу, які удостоєні цього звання тричі, — українець Іван Кожедуб.

«З 15 фронтів, що діяли під час війни, більш як половину очолювали маршали та генерали, українці за походженням: Йосип Апанасенко, Михайло Кирпонос, Семен Тимошенко, Андрій Єременко, Федір Костенко, Іван Черняховський, Родіон Малиновський, Яків Черевиченко. Герой Радянського Союзу, командир 756-го стрілецького полку, українець Федір Зінченко був першим комендантом Рейхстагу. Українець — генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко — від імені Радянського Союзу підписав акт капітуляції фашистської Німеччини». Це у відкритому листі до Володимира Путіна наприкінці 2010 року написали голови Української спілки ветеранів Афганістану, Міжнародного українського союзу учасників війни та Української спілки в’язнів-жертв нацизму. Президент РФ тоді заявив, що перемогу 1945-го Росія здобула б і без України.

— Через Червону армію пройшли майже всі українські дорослі здорові чоловіки, — про­довжує Вахтанг Кіпіані. — Це була армія держави, в якій українці перевищували 16 відсотків населення. Усі вони — від солдата до маршала — воювали за чуже «отєчество». Так само й ті українці, що опинилися на німецькому боці (від 200 до 250 тис. — «ГПУ»). От Роберт Олійник — ас німецької армії — він герой чи ні? Знищив сотні літаків зі «сталінськими соколами». Але в них сиділи й такі ж українці, як і він.

Коли 1940-го Гітлер напав на Францію, 5 тис. українців брали участь у боях проти Вермахту в складі «Іноземного легіону». Багато українців були учасниками рухів опору в окупованих німецькими військами Франції, Італії, Югославії та Греції.

У канадській армії служили до 50 тис. наших земляків. 80 тис. громадян США українського походження воювали в тихоокеанському регіоні, Малій Азії, Північній Африці, Європі, брали участь у висадці союзників у Нормандії в червні 1944-го. А 1945-го зустрілися на Ельбі з земляками з СРСР.

— Кілька місяців тому я був у Чикаго, в США. Там на одній із православних церков висить дошка, що 600 її парафіян-українців 1941 року записалися до американської армії, — каже Кіпіані. — Воювали й отримали нагороди. Тож у ці дні треба згадувати не тільки хлопців з нашого села, а й тих українців, яких доля розкидала по світу. Їх ніхто не мобілізовував, але вони свідомо пі­шли воювати.

До нападу на Польщу 1 вересня 1939 року, з чого почалася Друга світова, у її збройних силах було до 200 тис. українців з Галичини, Волині, Полісся. 1941-го з депортованих до СРСР польських військових у Середній Азії утворили 2-й корпус Війська Польського під командуванням генерала Владислава Андерса. Серед 52 тис. його вояків були кілька тисяч українців — точна цифра невідома. Через Іран і Палестину їх перекинули в Італію. «Боже мій, чи думав хто, що зустрічатимемо Великдень в арабській пустині, недалеко Святої землі, де колись ходив Ісус Христос і навчав любити людей і славити Господа, — згадує солдат «армії Андерса» Михайло Козій. — Тайно серед гір і скель, ніби вільні люди, а в дійсності невільники, прийшли ми заспівати воскресну пісню Господові — далеко від рідних, що їх, може, ніколи не побачимо і що, може, не знають, чи живі ми».

— Для українців Друга світова була особливою трагедією, — говорить Кіпіані. — Бо в жодній армії на фронтах вони не воювали за створення чи відновлення нашої держави. Єдиний виняток — націоналістичне підпілля, утворене саме в ті роки: Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія. Фундамент для нашої відкладеної до 1991-го перемоги заклали вони — бандерівці, мельниківці, бульбівці й інші «хлопці з лісу».

8 млн українців, за приблизними підрахунками, загинули протягом 1939–1945 років. Це п’ята частина населення України, станом на 1941-й. 2,5 млн загинули під час військових дій. 5,5 млн — втрати серед військовополонених і мирного населення. Українці становили понад 40% загиблих у війні жителів СРСР.

2,2 мільйона осіб насильно вивезли з України до Німеччини як робочу силу, пише історик Володимир Косик у книжці «Україна і Німеччина у Другій світовій війні», виданій 1986-го у Парижі. «Усього німці депортували з радянських територій 2,8 млн чоловік. Отже, депортовані з Української РСР становлять 78,6% усіх депортованих з СРСР, — пише Косик. — 1940 року в Києві було 900 тис. жителів, 1945-го залишилося лише 186 тис. Величезними були й масштаби руйнувань, спричинених війною: 714 міст і містечок та 28 тис. сіл було зруйновано чи спалено. 10 млн осіб опинилися без притулку, було знищено 16 150 підприємств. Матеріальні збитки в Україні оцінювалися у 286 млрд крб. Загальні ж збитки СРСР — 679 млрд, з яких 255 — у Росії, 75 — у Білорусі. Збитки в Україні становили, отже, 42% загальних збитків СРСР».

625014_2_w_1000

Автор: Марта ГАВРИШКО, Оксана ХУДОЯР