солдат-студент солдат-студент
Любов і війна

Єдина розрада

Автор: Вікторія Сергєєва

Дощ невпинно барабанив по шибкам, вистукуючи зажурливу мелодію. Вітер підіймав вологе листя, яке повільно кружляло, а потім опускалось на землю. Осінній неспокій…

1...

 

Вона йшла тихо, ледь зрушуючи мертву тишу, яка заполонила вулиці. Плащ увібрав стільки вологи, що вже не було сил його нести на собі. Ноги, немов тоненькі свічки, які догорали і танули на прохолодному асфальті. Обличчям стікала туш, а під очима залягли глибокі синці з де-не-де червоним відтінком. «Мам, я скоро буду. Так, поговорили…» – після цих слів вона пришвидшила ходу і зникла за рогом вулиці. Вдома тьмяно горіла настільна лампа, де сиділа мати. Переступивши двері квартири, скрикнула:

 

–Ну нарешті, я вже валер’янки випила, ніяк заспокоїтись не могла. Що він сказав?

–Все-таки їде, нічого й чути не хоче.

–А як же Святослав?

–Якось впораюсь, народжувати наприкінці листопада. До того ж, в мене є ти.

–Нічого, моя хороша, справимось.

2.......

 

Ольга понуро глянула на свій округлий живіт. У свої двадцять років вона спробувала на смак чимало гірких сліз. Батько покинув сім’ю напризволяще тоді, коли вона пішла до школи. Згодом з’явився вітчим, який неприязно ставився і кожним вчинком докоряв дівчині. Так продовжувалось до тих пір, поки вона не закінчила школу. «Сьогодні гуляєш, а завтра дитину принесеш», – ці слова стали останньою краплею. Тоді Ольга влаштувалась на роботу і назавжди викреслила його зі свого життя. В домі завжди відчувалась напружена обстановка, проте ніхто не показував цього. Після знайомства з Юрієм вітчим трохи подобрішав, почав розпитувати про нового залицяльника. «Яке тобі діло? Головне, що нам разом добре», – зопалу мовила і вибігла з кімнати.

 

 

Сьома ранку. Час прокидатись на роботу. Однак цього дня не судилось піти. Нудота та сильний біль змусили Ольгу залишитись вдома. Здогадки про вагітність були підтверджені. «Що сказати вітчиму? А мама, як відреагує мама?» – те, що найбільше турбувало дівчину. В сім’ї напрочуд спокійно сприйняли звістку. На огляд до лікаря поспішала майже вся сім’я. Обрали ім’я одразу, навіть речі вже придивлялись в магазинах для майбутнього сина та онука. Однак Юрій прийняв рішення поїхати на фронт. Спочатку не хотів казати дівчині, проте мама переконала. Зрештою, все одно рано чи пізно вона б дізналася правду. Останні хвилини прощання тягнулись, немов вічність. Тепер їх розділятимуть постійні хвилювання, безсонні ночі та пекло, з якого не всі повертаються.

3.....

 

Вересневий ранок. Як тільки прокинулась, вхопила телефон і зателефонувала коханому. Недовга телефонна розмова.

–Як ти?

–Сонечко, не хвилюйся, поки все спокійно. Тримаємось, пізніше зателефоную.

 

На тиждень телефон замовк, однак вона відчувала, що скоро почує рідний голос. «Нарешті… », – полегшено зітхнула і миттєво відповіла на дзвінок. Після розмови з коханим Ольга гукнула матір, скаржачись на погане самопочуття. Без вагань вона викликала швидку. Пологи почались раніше зазначеного терміну. З нетерпінням чекали появи на світ Святослава. Мати не розуміла, чому її так довго не пускали до доньки.

–Ми зробили все, що залежало від нас… Прийміть співчуття.

Ваша донька боролась до останнього, однак втратила занадто багато крові.

4............

 

Вона не знала куди себе подіти, ледь не знепритомнівши. Сльози навертались на очі. Серце ладне було розірватись. Та раптом сказала:

–А Святослав, що з ним?

–З ним все гаразд, скоро зможете глянути на онука.

Юрій не міг повірити в те, що трапилось. Світле майбутнє, яке було так близько, в одну мить розчинилось у мареві. Тепер єдиною найдорожчою людиною є маленький Святослав, заради якого він живе та охороняє від негараздів.

Автор: Вікторія Сергєєва