солдат-студент солдат-студент
Конкурс поезії

Її не рівняють з трояндами!

Автор: Касянчук Надя

Всім привіт!
Мене звати Касянчук Надя. Я з міста Тернополя. Мені  14 років. Колись вже відправляла декілька віршів на цей конкурс, але за цих декілька місяців я намагалася розвиватися, написала ще, тож відправляю сюди деякі з них.
Буду дуже рада почути відгуки, та вдячна організаторам за такий чудовий конкурс!

 

Її не рівняють з трояндами

Вона така непримітна поміж троянд —

Поміж красунь, що мають на душі колючки.

Не візьме її принц на бал-маскарад,

Не простягне принцесі в тендітні ручки.

 

Її не візьме принцеса у замок,

Не покаже у вазі прекрасній народу..

Не викине з мотлохом десь над ранок.

Не забуде долити в ту вазу воду.

 

Вона така непримітна серед троянд,

Не буде вмирати десь з вирваним коренем.

Вона не побачить шику веранд…

Але і її не побачать скорену!

 

Ніколи їй не присвятять виставки.

Скажуть, не створена вона для симпатій.

Вона буде самотня. Та вільна, мов блискавка.

Не треба ж-бо пафосу їй — крилатій.

 

Вона буде у полі розмовляти з вітром,

І їй байдуже, з ким-там її порівнюють.

Вітер шепоче:»Вона є самим світлом…»

Трояндам далеко ще до її рівня.

 

Вона буде у полі собі королевою.

Вона правити буде над своїми ж думками.

Вона не стане продажною. Не стане дешевою.

Ні за що не зійдеться вона з бур’янами.

 

У неї душа із проміння,

Присипана чистим та свіжим снігом.

В душі не лишається місця тіням.

Вона — це Ромашка, сповнена світла.

 

Її не рівняють з трояндами!

Не для принцес була вона створена!

Її не побачать з дамами…

Зате не побачать скорену.

 

Лібрето

 

Концерти розпочали блискавиці,

І вітер грає ноти непрості.

Акомпанують вітру дивні птиці,

Немов весь світ на нотному листі.

 

Я слухаю. Для мене грає ліс.

І я стою, дивлюсь немов з партеру.

Ледь виглядає Сонце з-за куліс.

У мене ручка і листок паперу.

 

Все грає ліс мелодії душі.

А я пишу. Пишу йому лібрето.

У такти серцю стукають дощі.

Під тим дощем будь-хто стане поетом.

 

А я пишу. Пишу прості слова,

Що лиш підкреслять музику природи.

А я пишу. І слово ожива.

Воно живе! Йому б лише свободи…

 

І трошки музики. І може ще папір,

в якому його світ. Його планета.

 

Слово — це музика. Повір мені… Повір.

Тож я пишу. Пишу дощу лібрето.

 

 

П’ять грам

Ви знали, що душа має вагу?

Якихось п’ять чи шість мізерних грамів,

Що до життя дарують нам жагу,

Що змушують терпіти сотні шрамів.

 

Всього п’ять грам — і все твоє життя.

Всього п’ять грам… У них твоя свобода!

Старайся, щоб не стали ті сміттям.

Бо хай п’ять грам, а викидати шкода!

 

Й людину, що темніша за графіт,

Душа в алмаз перетворить повинна.

Люди не раз міняли увесь світ,

То чом п’ять грам не змінять лиш людину?

 

Бува, душа та тоне у злОбі,

Буває, що чистіша від криштАлю.

В тебе яка? Вирішувать тобі.

Лише тобі. Та потім, щоб без жалю

Автор: Касянчук Надя