солдат-студент солдат-студент
Блог

Заховане в листах

Автор: Cвітлана Привалова

«І він знову пішов», — тихо промовила Саша, зачиняючи за Ігорем двері. У кімнату одразу проходити не хотілось — їй здалось, що там ще не вивітрився подих їхньої розмови. Вона на автоматі притулила спину до дверей і лопатками, що підкреслювали її худу статуру, повільно просьорфила донизу. Сіла на підлогу і статично дивилась вглиб своєї квартири.

Стіна навпроти була заліплена афішами та квитками з концертів, виставок, кінопоказів. З цієї різнокольорової мапи ходінь Саша точно знала, де розіп’яті квитки спільних походів із Ігорем. За три роки знайомства їх було небагато. І знала вона їх напам’ять.

Ігор наздогнав її тоді у парку Шевченка зі спини. Вгадав, що вона читала находу. А Сашка любила усілякі збіги, і надавала їм особливого значення. І відповідно Ігорю – теж.

  • Ці твої поети – вони ж суцільно спідничники та алкоголіки, — дражнив Сашку Ігор за кавою.
  • А я не думаю, що кількість жінок – це так важливо. Хоч сотні, хоч тисячі. Мені цікаво, чи знаходять вони в цих розмінах свою – ну якусь особливу, — розповідала Саша.
  • А що значить особливу? – допитувався Ігор.
  • Таку, яку пам’ятають довго. А пам’ятають, бо чогось таки в ній не збагнули. Чи просто магніт. А, може, якісь вищі сили.
  • Сашко, ти як щось вигадаєш, то хоч стій… — Ігор цілував Сашку у скроню.
  • …хоч падай, — закінчувала вона.

Розійшлися Саша з Ігорем через непорозуміння та дрібниці, але кинути одне одного так і не змогли.

  • Ігоре, одружуйся! І навіть не вагайся! – говорила Сашка через рік знайомства.
  • А як же «моя» жінка» — яка магніт, і яка особлива? – серйозно питав Ігор.
  • Таких все одно немає. Ти і сам знаєш. Вони псуються у домашніх умовах, — спокійно відповідала Саша.

Протягом цих трьох років після нечастої спільної кави, Сашка щоразу починала більше писати, ніж читати. Її величезний синій блокнот, який ніхто і ніколи не читав, заповнювали якісь тексти. Їх Саша ніколи не перечитувала. Хіба що початок. Бо він на всіх сторінках був один і той самий. Як у старомодних листах, старанно рівним почерком лівої руки було залишено:

«Мій. Дорогий. Ігоре.» 

Автор: Cвітлана Привалова